Тридцять срібляників. Саме за таку суму продав колись Сина Божого зрадник Іуда. З того часу, мабуть, у світі Божому і йде боротьба між вірою та христопродавством, між совістю та юдиними срібляниками. А оскільки ми з вами все ж живемо поки що у грішному світі, то оті сатанинські срібляники подекуди заволодівають людськими душами швидше за істинну віру. На жаль… Але так уже склалося на нашій землі, що люди, які не бояться ні суду, ні кари у цьому грішному світі, не мають страху навіть перед Божим судом. І не тому, що вони такі надзвичайно безстрашні, а тому, що звикли у земному житті до безкарності і свавілля. Отож і щиро гадають: якщо від людського суду можна відкупитися грішми, то від Божої кари – свічкою в церкві.
Мабуть, саме тому всі наші ясновельможні політики вмить обернулися з атеїстів на вірників і християн. І свічки палять, і моляться (не забуваючи про телекамери, звісно), і навіть храми будують. У Верховній Раді, наприклад, урочисто відкрили каплицю! А сам Президент України Віктор Андрійович Ющенко замахнувся навіть на створення власної "помісної" церкви, яка, минаючи владу Московського патріархату, буде підпорядковуватися Константинопольському патріарху. Що це означає, спитаєте? А ось, що: "Обоюдный интерес Варфоломея и Ющенко очевиден. Первый «ставит под крыло» тьму-тьмущую приходов нашей страны. Вместе со всем их имуществом, хозяйством и прихожанами, разумеется. Выгоды второго перечислять можно бесконечно". ("ОБОЗРЕВАТЕЛЬ", 22.08.08. Соня Кошкина, "Накануне").
Щоправда, поки що ця "Операція И" не вдалася: Константинопольський патріарх Варфоломей відмовився від авантюри, вчасно згадавши, мабуть, що "Богові – Боже, а кесарю – кесареве". Але наші ясновельможні пани все ще не вгамувались: якщо не пощастило "склепати" свою кишенькову церкву, то можна хоча би поставити на чолі вже існуючої свою власну людину. Ну, просто в дошку "свою" і абсолютно "власну"!.. Ось, що пише з цього приводу "Обозреватель":
* * *
" Отыскавшееся сегодня решение весьма своеобразно: допустить к "рулю" человека, де-факто, гражданского. Конкретно – Петра Ющенко. Около полугода назад старший брат гаранта принял постриг. К июлю он уже "дорос" до целого архиепископа Сумского. Почти как капитан, сразу ставший генералом. Чрезвычайная набожность Петра Андреевича – факт известный. Как сквернословит по этому поводу один бывший "оранжист": "Одной рукой п..дит, второй – крестится".
("ОБОЗРЕВАТЕЛЬ", 22.08.08. Соня Кошкина, "Накануне").
* * *
Але не варто думати, що наш Президент вигадав щось нове у складній "науці" афер. Ще задовго до "єпископату" президентського брата наші ужгородські пройдисвіти вже навчилися того, як можна прикривати свої оборудки церковними ризами. Так, наприклад, ще на початку 2004 році розпорядженням голови Закарпатської ОДА в Ужгороді було зареєстровано релігійну громаду (парафію) Української автокефальної православної соборної церкви (Свято-Троїцької). Головою цієї громади став такий собі пан Андрій Малинич, якого патріарх УАПЦ Моїсей висвятив у священики. З того часу пан А.Малинич одержав сан ієрея. А його церковним начальником став (протоієреєм) став пан Валерій Велигіцький, також ужгородець. До керівництва громадою потрапили також панії Любов Малинич та Тамара Велигіцька, кохані дружини отців ієрея та протоієрея, які, власне, і розпоряджалися фінансами нової парафії. В ужгородських банках були відкриті рахунки, на які надходили кошти та благодійні пожертвування. Парафія одержала також земельні ділянки для будівництва своїх власних храмів. Словом, розпоряджатися було чим.
Але наші новоспечені священики були, на жаль, не стільки слугами Божими, як бізнесменами. До того ж Її Величності Вигоді ці "душпастирі" служили набагато раніше і ревніше, аніж Господу Богу. Отож вони дуже швидко збагнули, що церква – просто чарівний "дах" від податкової служби та інших контролюючих органів. Ну, просто "шапка-невидимка"! Адже, згідно діючого законодавства, релігійні громади повністю звільнені від сплати податків. Хоча, можливо, що панотці і не самі до цього допетрали, а їм вчасно підказали таку хитру штукенцію досить компетентні юристи: через церковні рахунки можна спокійно і безконтрольно прокручувати та відмивати будь-які кошти. А підказати було ж кому: син пана Малинича – досвідчений юрист, заступник прокурора міста Ужгорода, дружина сина – також юрист, приватний нотаріус. І яка податкова або інша інспекція наважиться потикнутися у бізнесові діла сімейства заступника прокурора?! Хоча бізнесові розклади сімейства Малиничів – давно уже не секрет для ужгородців. Кілька місяців назад мер Ужгорода Сергій Ратушняк цілком офіційно назвав пана Андрія Малинича (прокурора) ужгородським мільйонером, який має не лише значну кількість власної нерухомості, але і свої бізнес-структури. А пан В.Велигіцький – власник магазину музичних товарів на ужгородському проспекті Свободи. І дуже важко повірити, аби хтось із наших "ділових" не скористався можливістю прокручувати "табло" на закритих від уваги податківців рахунках. Тим паче, що протягом кількох років панове "бізнес-священники" не допускали до перевірки рахунків нікого, навіть свого ж єпископа. Коли ж інформація про нечесність ужгородських "душ пастирів" все ж дійшла до патріарха Київського і всієї Руси-України УАПЦ Моісея, він спробував перевірити документацію ужгородської громади. Але панове Малиничі та Велигіцькі сховали всі документи від патріарха, категорично відмовившись від будь-яких перевірок. Тоді сам патріарх Моїсей прибув до Ужгорода і у травні ц.р. провів парафіальні збори релігійної громади УАПЦ м.Ужгорода, на яких новим керівником громади одностайно був обраний єпископ Василій (В.Танинець). Але панове Малиничі з Велигіцькими знову відмовились передати документацію новому керівникові громади. Вона просто щезла! Отож, ні перевірити банківські рахунки парафії, ні використати ті кошти, що на них зберігалися стало цілком неможливо. Після цього патріарх Моїсей своїми Указами №1від 03.09.2008 р. та №2 від 11.09.2008 року позбавив Андрія Малинича та Валерія Велигіцького священного сану і заборонив їм священнослужіння. В Указі так і було написано: "За підлість і зраду Господу".
А 14 вересня 2008 року патріарх Моїсей видає також "Заборонну грамоту", яка стосується пп. Любові Малинич, Тамари Велегіцької та Єви Красняк. І в цій грамоті написано чорним по білому:
* * *
"…Їхні дії є несумісні з нормами християнської моралі, канонами церковної дисципліни та законами України, а саме в присвоєнні собі церковних документів і в категоричному небажанні повернути їх на вимогу Голові громади і керуючому єпископу Василію, що не дає змоги перевірити вірність використання церковних рахунків Свято Троїцької громади м.Ужгорода на протязі багатьох років. Виникає підозра до цих осіб, що під видом благочестя вони проникли в Христові громади Св.Троїцьку і Андрія Первозванного м.Ужгорода і вживали церковні рахунки, щоб приховувати від податкової інспекції доходи від своїх бізнесі, так як церковні організації не обкладаються податками. Щоб приховати свої нечестиві дії, вони почали збирати і надихати вірних громадян на непослух своєму священоначалію, розповсюджуючи неправдиву інформацію і агресію серед вірних.
Також аморальна поведінка в храмі з викликами і образами до віруючих в різних формах: "Що ти мало даєш на церкву, що то не твоє місце" і т.п. Майже після кожної служби відбувались випивки в межах храму, що сприяло майже повному занепаду громади. Багато вірних полишали храм.
…Цим канонічним указом відлучаю перерахованих осіб від Христових громад Св.Троїцької і Андрія Первозванного в м.Ужгород. В разі непокори своєму священоначалію на цих осіб буде накладена АНАФЕМА-ПРОКЛЯТТЯ".
* * *
Але наші пройдисвіти не бояться ні анафеми, ні прокляття. Вони й самі проклянуть, кого лише забажають. Та ще посадять за грати руками чиновних родичів. На жаль, для банків церковні анафеми і відлучення також не є підставою для зміни власників рахунків. Банкам потрібні суто бюрократичні підстави: рішення про перереєстрацію громади та призначення нового керівництва або судова ухвала. Тоді й вирішили у патріархаті перереєструвати Ужгородську парафію УАПЦ. Але відлучені і розжалувані "бізнес-священники" знову, мабуть, одержали настанови від своїх юридично грамотних родичів: вони також спритно зареєстрували нову релігійну громаду. Встигли навіть одержати нову печатку, оголосивши стару печатку парафії "втраченою". І гроші, що лежать на рахунках парафії, знову стали… недосяжними для контролю з боку не лише державних інстанцій, але й самого патріарха Київського і всієї Руси-України. Знаючи, скільки бюрократичних перепон стоїть на шляху реєстрації будь-яких юридичних осіб та громадських організацій, скільки часу треба витратити, аби одержати нову печатку, ми не сумніваємось в тому, що подібна оперативність панів Малиничів і Велигіцьких завдячує виключно допомозі з боку всевладного прокурорського родича. Але навіщо так ризикувати? Виходить, є, що ховати прокурорській родині під церковними ризами? Мабуть, що так, бо немає інших пояснень впертому небажанню колишніх "душпастирів" розкрити таємниці парафіяльних рахунків. Від кого і від чого ховатися чесним людям? Це по-перше. А по-друге, нова українська традиція, відома під гучною назвою "рейдерство", вже поширилися не лише на банки, підприємства, торгівлю, але й на церкву, як бачимо. Сумніваюся, що у будь-якій цивілізованій країні ось так просто купка пройдисвітів може взяти і захопити у свою власність цілу церковну парафію, не зважаючи навіть на всі протести і спротив вищих ієрархів церкви. В нормальній державі таке є повним абсурдом. Але у нас, в Україні, виявляється, навіть віру грабують?!..
А тим часом, не чекаючи анафеми, "божі рейдери" уже переходять у наступ. В минулому випуску газети "Правозахист" вже з’явилася інформація про те, що наступного тижня розжалувані і відлучені "мученики" мають намір облити брудом колишніх своїх ієрархів: патріарха Моїсея та єпископа Василія. І, можете не сумніватись, що напаскудять "по повній програмі". А що?.. Президенту можна, а Малиничу – зась? Так то у стародавньому Римі був такий принцип: "Що дозволено Юпітеру, то не дозволено бику!". А у нас і бикам дозволено все, що заманеться. Якщо, звісно, у цих биків є близькі родичі в органах влади… Код Іуди: Бога не можна купити, але можна продати! За тридцять срібляників…
Богдан Ганжа, Центр журналістських досліджень
"ВІСТІ ТИЖНЯ-центр"